1.11.2005 р. кафедрою соціальної педагогіки в рамках шефської роботи нашого університету було проведено соціально-виховний захід у Харківському обласному притулку для неповнолітніх «Гармонія» із залученням громадських організацій. Спонсором цієї акції виступила компанія «Київстар», яка подарувала притулку посуд та засоби гігієни. Крім того, було передано миючі засоби для потреб притулку, які зібрали студенти факультету психології та соціології.

Притулок підпорядкований службі у справах неповнолітніх Харківської обласної державної адміністрації. Основною метою діяльності притулку є соціальний захист неповнолітніх, позбавлених сімейного виховання, які опинилися в складних житлово-побутових умовах, залишили заклади освіти. Неповнолітні можуть перебувати у притулку протягом часу, необхідного для їх подальшого влаштування в інтернати або дитячі будинки, але не більше як 90 діб. Проте для деяких дітей, правовий статус яких складно визначити, цей термін продовжується до 1 року. В притулку не передбачено систематичне навчання, вихователі намагаються підтримувати освітній рівень дітей, але цього недостатньо. Деякі діти дуже відстають від своїх однолітків в освіті.

Притулок добре облаштований, затишний, чистий. Вихователі намагаються створювати для цих дітей приємну атмосферу, займаються організацією їхньої творчої діяльності (малювання, співи, танці, театральні вистави). Всі ці досягнення дітей ми мали змогу побачити під час концерту, який було проведено силами вихованців притулку. Діти виявилися дуже творчими, виступали з натхненням і задоволенням.

Фінансування притулку здійснюється недостатньо, є потреба у засобах гігієни, посуді, миючих засобах, канцелярських товарах, одязі. Часто одяг дітей, які поступають у притулок, підлягає знищенню. Дирекція притулку звертається до нас із проханням збирати старий одяг та передавати його для їхніх вихованців.

У підготовці та проведенні заходу були задіяні студенти групи 12-СП та представники студентського самоврядування факультету психології та соціології, викладачі та співробітники кафедри соціальної педагогіки ХНПУ ім. Г.С.Сковороди, керівництво факультету психології та соціології, а також працівники соціальних служб центрів соціальної допомоги сім'ї та молоді. Під час акції студенти були ознайомлені з роботою притулку, особливостями контингенту, відвідали вихованців різних вікових груп, спостерігали за роботою соціальних працівників, які проводили роботу з вихованцями притулку з проблем профілактики наркоманії, токсикоманії, алкоголізму.

Студенти групи 12-СП – майбутні соціальні педагоги – мали можливість не тільки спостерігати за роботою соціальних працівників, але й випробувати свої професійні якості під час проведення розвивальних соціально-орієнтованих ігр з вихованцями притулку.

Своїми враженнями поділилися студенти групи 12-СП.

Шуст Оксана: Побачивши їх, заглянувши їм в очі ми побачили в них з однієї сторони пустоту, яка спустошує і пригнічує дитячу душу, з іншої сторони – відчули крапельку радості, яка хоче вирватися з тенет пустоти. У кожного з цих дітей є своя незвичайна доля. Але, не зважаючи на це ,вони щасливі, тому що потрапили в теплі, ніжні, материнські руки вихователів і знаходяться в цьому «благословенному»притулку. Ми з ними проводили різні ігри, де діти були дуже зацікавлені, приймали активну участь в іграх, в яких розкривали свої творчі та інтелектуальні здібності. А уявіть собі, що відчуває дитина, яка потрапила на вулицю. Вона говорить сама собі, хоча не усвідомлює цього:
Почему меня не понимают,
Иногда просто не замечают,
Говорят , что я не та,
И все делаю не так!
Я ведь просто хочу жить,
Быть веселой и любить.

Говорять «Діти – це наше майбутнє», але що нас чекає, коли ми відштовхуємо дітей, які потребують нашого розуміння, ласки, захисту від жорстокого світу...
И помни, всё сейчас в твоих руках,
Ребёнку ведь совсем немного надо:
Согреть, понять, любить – ты знаешь как,
Счастливые глаза детей – твоя награда!

Полякова Люба: Дети – цветы жизни, но почему-то многие родители не понимают этого. Я хочу призвать всех быть разумными, хочу попросить, чтобы все оглянулись вокруг, увидели окружающих и помогали, чем могут нуждающимся в помощи. Не только материальной, но и моральной. Ведь моральная помощь намного важнее всего остального. Зная, что тебя поддерживают морально, хочется жить дальше, любить, надеяться и верить в лучшее.

Нуждина Катя:
Я видела глаза этих детей,
В них лишь озёра пустоты.
Они живут не зная мир,
у них преграды на пути.
Им не хватает материнской ласки,
Тепла, уюта, доброты.
Ночами снятся только сказки,
Что в окружении семьи.
В моих глазах искрились слёзы,
Мне очень жаль таких детей,
В душе у них колючие морозы
И презиранье равнодушных матерей.
Вот взять бы и помочь таким ребятам,
Согреть их лаской и теплом,
Но никогда никто не сможет
Дарить им материнскую любовь.
Пусть я сама ещё ребёнок,
Пусть я сама ещё учусь,
Но помогать этим ребятам
Я никогда не откажусь.
Нам жаль, но так судьба распорядилась,
Кому-то в жизни меньше повезло,
Но все мы в этом мире люди,
Которым очень, очень нелегко.

Авдіюк Віра: Коли ж ми отримали час особисто поспілкуватися з дітьми, ми запропонували їм пограти. Спочатку ми знайомилися з ними, а після проводили ігри на уважність. І саме у ці моменти діти показали свою жвавість, зацікавленість у пізнанні нового, свою спритність, бажання проявити свою індивідуальність. Так чому б нам не допомогти цим дітям, які прагнуть небагато, лише звичайного життя. Я думаю, що ми і надалі продовжимо діяльність у цьому притулку.

Афоніна Віка:
Дети – это цель нашей жизни,
Они помогают нам жить,
Освещают темные будни
И радуют весь мир.
Но существуют дети в приюте,
Они тоже хотят так жить,
Быть веселыми и любимыми
И достигать больших вершин.
Так давайте поможем, добьемся
Реализовать их мечты,
Ведь нам так не хватает улыбок,
Радости на их милом и добром лице.

Арнаутов Андрій: Діти - це майбутнє України. Побачивши цих дітей, я був дуже вражений. Тому що батьки цих дітей недбайливо поставились до них, до своїх дітей. На мою думку, батьки повинні дорожити більше своїми дітьми, робити все, щоб задовольнити потреби не власні, а потреби своїх нащадків. На мою думку батьки поступили підло, невідповідально.

Також в проблемі цих дітей, в якійсь мірі, винна й наша держава. Якщо б наші депутати, прем'єр-міністри та інші політики вміло й розумно ставилися до цієї проблеми, то дітей в притулках було хоча б менше, ніж зараз.

Побачивши цих дітей, особливо їхні очі, я був дуже вражений їхньою радістю. Радість ця була незвичайною. Вони раділи, що до них приїхали гості, привезли подарунки, але також вони, а точніше їхні очі, були сумні, тому що діти знали, що всі ці люди (спонсори, студенти та інші) скоро поїдуть і вони залишаться наодинці зі своїми проблемами. Але ми – соціальні педагоги і ми, сподіваюся, не залишимо це так.